Франція спробує допомогти Україні відродити національне кіно

14 травня 2011 року в Каннах міністр культури України Михайло Кулиняк та міністр культури Франції Фредерік Міттеран підписали угоду між урядами обох країн про спільне виробництво фільмів. Майже за рік після цього - 18 квітня цього року Кабінет Міністрів України ратифікував угоду між Україною та Францією про спільне виробництво фільмів. А відповідний проект Закону "Про ратифікацію угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Французької Республіки про спільне виробництво фільмів" був зареєстрований на розгляд Верховної Ради України 19 квітня 2012 року під номером 0253.

Підписання міжнародної угоди було ініційоване Міністерством культури України спільно з Державним агентством України з питань кіно. Угода була підписана з огляду на зацікавленість України у доступі до європейського кінематографу та розуміючи важливість налагодження культурних відносин із найбільшими країнами Європи. На думку урядовців, угода відкриє можливість українським і французьким продюсерам спільно створювати фільми та сприятиме розвитку кіноосвіти, обміну кадрами і проведенню спільних кінематографічних заходів. Однією з підстав для підписання угоди стала Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво від 2 жовтня 1992 року, сторонами якої є Україна і Франція.

Відповідно до угоди, фільм, який набуде статусу спільного виробництва, прирівнюватиметься до фільму, що має статус національного у відповідності із законодавством кожної з держав. Фільми спільного виробництва користуватимуться всіма пільгами, передбаченими законодавством, на території кожної із країн-учасниць цієї угоди. Згідно з нею, "пільги, що передбачені статусом фільмів спільного виробництва, надаються тільки виробникам держави, до якої вони належать". Крім того, в угоді зазначається, що погодження проекту спільного виробництва "жодним чином не обмежує права на дистрибуцію знятого фільму".

Для отримання статусу фільму спільного виробництва, фільм "має бути вироблений підприємством-виробником, яке має відповідні фінансові та технічні можливості, та професійний досвід якого визнається уповноваженими органами країни, до якої вони належать". Крім того, це підприємство повинне відповідати вимогам, передбаченим законодавством України або Франції.

Згідно з угодою, спільне виробництво має бути позначено на всіх титрах, трейлерах та рекламних матеріалах до фільмів, які отримали статус фільмів спільного виробництва. Також спільне виробництво обов'язково має бути зазначено у випадку участі такого фільму у фестивалі. А от розподіл доходів від прокату фільму визначається співвиробниками у контракті про спільне виробництво.

Що ж стосується вкладень з боку української держави, то в пояснювальній записьці до проекту Закону зазначено, що "прийняття акта не потребує додаткових фінансових і матеріальних витрат з Державного бюджету України". А фінансування діяльності спільної українсько-французської комісії, створення якої передбачається угодою, відбуватиметься за рахунок коштів бюджетної програми "Загальне керівництво та управління у сфері кінематографії" (КПКВК 1806010).

Щодо роблеми запобігання корупції, то у пояснювальній записці йдеться, що "у проекті  акта відсутні правила і процедури,  які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень". Тому громадська антикорупційна експертиза не проводилася.

Крім того, в угоді зазначено, що уповноважені органи обох держав погоджуються сприяти фаховому навчанню суб’єктів кінематографії. Сторони погодилися проводити постійні консультації з приводу проведення заходів для розвитку початкової освіти та покращення постійного росту фахової майстерності авторів і спеціалістів кінематографічної галузі. Уповноважені органи країн мають сприяти  підписанню угод та конвенцій, зокрема по обміну студентами, між закладами освіти та іншими установами, які проводять початкову освіту, або підвищення кваліфікації в галузі кінематографії.

Двосторонній документ набуде чинності з дати отримання останнього письмового повідомлення, в якому сторони дипломатичними каналами інформують одна одну про виконання відповідних внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання угодою чинності. Вона укладається на два роки, але її дія може автоматично продовжуватись на наступні однорічні періоди. У будь-який час кожна із сторін може припинити дію угоди, повідомивши про це дипломатичними каналами. При цьому зазначається, що припинення дії угоди не впливає на виконання прав та обов’язків між сторонами, які виникли під час її дії.

Марія Сиваєва